"Простіше отримати Томос, ніж держдокументи про реєстрацію в Києві": інтерв'ю з митрополитом Олександром

"Простіше отримати Томос, ніж держдокументи про реєстрацію в Києві": інтерв'ю з митрополитом Олександром

Рік тому – 11 жовтень 2018-го – Синод Константинопольського патріархату ухвалив рішення, що стали точкою біфуркації в питанні створення помісної церкви України. По-перше, Синод відновив Ставропігію Вселенського патріарха в Києві. По-друге, відновив у священичому сані предстоятелів УПЦ КП Філарета і УАПЦ Макарія. По-третє – скасував рішення від 1686 року, що дає право Московському Патріарху висвячувати Київського митрополита, і повернув це право Константинополю. Процес створення помісної церкви, що почався в 2016 році зі звернення Верховної Ради до Константинопольського патріарха з проханням надати автокефалію православній церкві України, став незворотнім.

Попереду було ще багато ключових подій: Об'єднавчий собор українських православних церков обрання митрополита Епіфанія предстоятелем, отримання Томосу про автокефалію, реєстрація ПЦУ держорганами, нарешті, міжнародне визнання української помісної церкви. Але шлях для того, щоб помісна церква стала можливою, був відкритий все ж саме 11 жовтня 2018 року.

До ювілею сайт "Сьогодні" поспілкувався з представниками православних церков України, так чи інакше залучених до процесу створення Православної церкви України, або ж порушених ним – власне ПЦУ, УПЦ Московського патріархату та УПЦ Київського патріархату. Що змінилося за минулий рік? На якій стадії перебуває процес зміни церковного ландшафту України, і як православні церкви будують сьогодні взаємини між собою? Які цілі наразі стоять перед українськими церквами? Про все це – в матеріалах сайту "Сьогодні". І першим пропонуємо до уваги читачів інтерв'ю з єпископом Православної церкви України, Митрополитом Переяслав-Хмельницьким і Вишневським Олександром (Драбинко).

- Ваше високопреосвященство, в першу чергу хочу привітати вас і всіх прихожан Православної церкви України із знаменною подією: визнанням ПЦУ Архієрейським собором Елладської православної церкви. Таким чином, Православна церква Греції стала другою церквою, яка визнала ПЦУ, – після Константинопольської. І відразу перше запитання: рішення собору – це вже визнання де-юре, чи потрібні ще якісь документи, щоб зафіксувати визнання: грамоти, листи, підтвердження? Запитую, оскільки всі ми бачили, що питання, пов'язані зі створенням ПЦУ, вирішувалися поетапно, неспішно, процес був розтягнутий у часі.

- Дякую, для нас це дійсно визначна подія. Постійний Священний Синод ще в кінці серпня визнав право Вселенського патріарха Варфоломія надавати автокефалію. Тобто визнав, що патріарх Варфоломій правомірно надав автокефалію ПЦУ. Також Синод констатував привілей архієпископа Елладського Ієроніма займатися питанням визнання Церкви України. Зараз це рішення підтвердив Архієрейський собор. По суті, Грецька церква вже визнала ПЦУ. Вже відбувалися співслужіння єпископату. Остаточно ж де-юре визнання буде зафіксовано спільним богослужінням Митрополита Епіфанія і Архієпископа Ієроніма, а також згадкою предстоятелем Елладської церкви Митрополита Епіфанія серед предстоятелів інших автокефальних православний церков. Перше спільне богослужіння предстоятелів – це констатація визнання. І проведення такого богослужіння – лише питання часу. Ніяких перешкод для цього вже немає.

Ви маєте рацію, кажучи про те, що традиції і канони церкви припускають неспішні, розважливі рішення. Якщо подивитися історію, визнання – це тривалий процес, який у багатьох церков займав довгі роки і десятиліття. Тому ми можемо говорити, що Православна церква України досить швидко рухається цим шляхом.

- Повернемося до торішніх подій. Якщо коротко, що означало рішення Константинопольського Синоду Константинопольської церкви від 11 жовтня?

- Синод скасував дію акта Константинопольської церкви від 1686 року про надання Московському патріарху права висвячувати Київського митрополита, "який обирається в Києві народом і шляхтою", – як значилося в цьому документі. Акцентую, що крім цього в акті говорилося, що Київський митрополит повинен був в богослужінні поминати як свого главу в першу чергу Константинопольського Вселенського патріарха. Згодом ця норма була заборонена і скасована РПЦ. Тобто домовленості були порушені Москвою, яка фактично анексувала Київську митрополію. І ось ці домовленості, власний акт, Синод скасував.

Таким чином, ситуація "повернулася" в 1686 рік. Була відновлена ​​Київська митрополія Константинопольського Вселенського патріарха, що існувала з часів князя Володимира і до 1686 року. Це був важливий крок, який зробив можливим надалі надання Православній церкві України, створеної на Об'єднавчому соборі, автокефалії.

- З якими труднощами стикається Православна церква сьогодні?

- Знаєте, напевно, простіше було отримати Томос і автокефалію, ніж протистояти тиску Москви і проросійським силам в Україні зараз. А також українському менталітету, який дозволяв говорити на "чорне" "біле" і навпаки. Ми зіткнулися з дуже сильною і масованою антиукраїнською пропагандою з боку Москви. Яка, використовуючи фінансові важелі впливу, "чорну дипломатію", активно протидіє процесу визнання автокефалії Православної церкви України. Це і підкуп, і погрози. Варто тільки послухати Лаврова або Пєскова, і стає зрозуміло, яких зусиль докладає Москва в цьому напрямку. Ми знаємо і про візити російських дипломатів до окремих єпископів або предстоятелів окремих церков, з якими умовами та вимогами вони приїжджають. І чому навіть ті, хто так чи інакше говорив про визнання Православної церкви України, після таких візитів починають мовчати.

Російська пропагандистська машина, на жаль, робить на сьогоднішній день свою роботу. І це в певній мірі заважає. Але немає нічого постійного, все змінюється. Українська автокефалія – ​​це справа Божа, і ми подолаємо всі труднощі. Ми розуміємо, що добра справа ніколи швидко не робиться. Там, де робиться добро, завжди знаходяться перешкоди. Диявол не спить. І якби все було гладенько, можна було б навіть засумніватися в правильності обраного шляху. Але коли є труднощі, можна бути впевненим, що робиш Божу справу.

- Які на даний момент ваші взаємини з Українською православною церквою Київського патріархату?

- Української православної церкви Київського патріархату не існує. Предстоятель УПЦ КП Філарет особисто підписав документ про розпуск, я бачив цей документ і підпис. Якщо говорити коротко, тактовно і коректно, тобто група людей, яка намагається посіяти черговий розкол у церкві. Але їх вплив в церковному світі – нульовий, тому говорити тут навіть нема про що.

- У перший час після створення Православної церкви України важко було не помітити буквально "вал" переходів в ПЦУ парафій, які раніше належали іншим церквам. Зараз з боку здається, що процес став менш активнішим. Чи так це? І якщо так, то з чим уповільнення пов'язане, на вашу думку?

- Процес загальмувався через дві причини. По-перше, простіше отримати Томос на Фанарі, ніж державні документи про реєстрацію в Києві. На жаль, державна машина, тривожачись за надання Томосу, дадуть його чи ні в Константинополі, сама дуже туго думала про рішення юридичних питань, за які була відповідальна. Об'єднавчий собор відбувся 15 грудня, а церкву держава зареєструвала в кінці січня або навіть у лютому. І це мене найбільше дивує. На мій погляд, якщо держава так хвилювалася з приводу долі ПЦУ, то повинна була зареєструвати її вже наступного дня після створення, 16 грудня.

Ця наша недбалість, повільність – ніхто не знав, що робити, як робити. При тому, що створення церкви готувалося кілька років. І вже після створення ми втрачаємо ще два місяці. Два місяці не має документів ПЦУ, реєстратор по Київській області для статутів з'явився тільки 20 червня! Це втрачений час. Звичайно, цей час було використано Москвою, щоб перегрупуватися, мобілізувати тут свої сили, організувати опір.

І тиск Москви – це друга причина. І ми знаємо дуже багато прикладів того, що шантажем і підкупом священиків змусили відмовитися від приєднання до ПЦУ. Коли йшла підготовка до об'єднавчого собору, до мене звернулося 70-80 священиків Московського патріархату, які хотіли приєднатися до цього процесу. А в підсумку дійсно включилися 5-6 парафій. Проблема і в тому, що довгий час була відсутня правова база, що не дало нам можливості швидко взяти парафії під свій захист.

Проте Православна церква відбулася і розвивається. Як нещодавно розповів наш предстоятель митрополит Епіфаній, сьогодні Православна церква України – це 7000 парафій, 47 єпархій, 77 монастирів. Найближчим часом процес міжнародного визнання ПЦУ активізується. А як тільки буде міжнародне визнання, думаю, і у нас в Україні все стане на свої місця. Це незворотній процес, на який є воля Божа.


Друк