Давайте спробуємо за допомогою трьох слів визначити головні больові точки сучасного світу. На мій погляд, ці найболючіші слова сучасності звучать так: самотність, роздільність, смертність. Почнемо з першого болючого слова – самотність. Ніколи в історії ми не мали стільки можливостей до засобів для комунікації, як сьогодні. В античного грека або римлянина був міський майдан, де торгували, а заодно і спілкувалися. Спочатку для обраних, а із збігом часу і для багатьох, з’явилася книга. На межі ХІХ і ХХ ст. виник кінематограф, а згодом – телебачення. Друковані сторінки витіснила інша форма оповідання – рухомі зображення. Відтак, у людини з’явилася нова можливість пережити життя іншого, спостерігаючи за рухомою картинкою на екрані. Зазирати до чужого життя, – справа захоплююча. Це, нібито, дає людині можливість прожити нове життя, подолати обмеженість свого існування. Тому не дивно, що у 30-ті роки минулого століття спочатку на радіо, а згодом і на телебаченні, виникає нова, більш зручна, форма «підглядування» за чужим життям – це серіал, де в нас з’являється можливість місяцями і роками стежити за життям персонажів. Нарешті, вже за нашого буття, виникає Інтернет, який змінив усе наше життя. Інтернет – це, нібито, сукупність усіх попередніх засобів комунікації. Це і мегакнига, бо тут можна прочитати більшість текстів, написаних людьми за останні тисячоліття; це і мегавидовища, бо цифрове телебачення вже витісняє старе аналогове, і ми вже давно звикли дивитися фільми і серіали онлайн. Але, напевно, більшою мірою сучасний Інтернет – це велетенський «античний майдан», бо тут можна довідатися і останні новини, і придбати необхідні речі, а головне – досхочу поспілкуватися. Інструментів комунікації стає все більше, а справжнього спілкування – все менше. Цифрові технології змінили наше життя. До прикладу, зображення предмету, яке демонструє телебачення високої чіткості, виглядає кращим за реальне. Так само реальним за справжнє виглядає і віртуальне спілкування. Головною підміною в житті нашого покоління є підміна реального спілкування спілкуванням віртуальним. Месенджери у смартфоні не додають справжнього спілкування, а Фейсбук – справжніх друзів. Ще кілька років тому, на день народження чи на Новий рік, телефонні дзвінки не замовкали, а нас вітали живі людські голоси. Утім, якщо ти сьогодні хочеш, аби тобі не докучали на твій день народження, достатньо лише приховати дату народження від своїх «френдів», змінивши відповідні налаштування у Фейсбуці. «Якщо тебе немає на Фейсбуці, ти не існуєш», – так влучно висловився один київський культуролог.
Що спонукало Бога створити цей світ? Відповідаючи на це питання, деякі філософи вважали, що таким чином, через творіння світу, Бог ніби долає свою самотність. Проте це романтичне уявлення про Бога зводить нанівець вчення про Пресвяту Трійцю, про Бога, Єдиного за своєю природою, але Троїчного в лицях: Отця, Сина і Святого Духа. Отець ніколи не був самотнім, бо Він завжди був Отцем Сина і джерелом Духа. Теж саме можна стверджувати і про дві інші Божественні Особи: ніхто з них ніколи не існував сам по собі і ніколи не відчував самотності. Бог завжди мав повноту спілкування у самому собі, бо завжди був Богом Трійцею. А тому Йому не був потрібен світ і людина, щоби вступити з кимось у діалог. Бог є повнотою спілкування, а людина потерпає від самотності і шукає розради. Церква у перекладі з грецької означає ніщо інше, як зібрання. Вона має убезпечити людину від самотності вже в силу своєї природи. Церква – це зібрання довкола Христа та у Христі, це простір спілкування християн, різних міст та країн. Отже, потрапивши до цього священного зібрання та цієї священної єдності людина, має позбутися гнітючого переживання самотності. Потрапивши до церковної спільноти, ми, на певний час, вгамовуємо, втамовуємо свій біль, утім згодом ми пересвідчуємося, що, на жаль, наша самотність остаточно не подолана. Ми потерпаємо від самотності, а ще – від неправильних та невдалих спроб її подолати, які також проникають до церковного життя.
А тепер повернемося до людини, сучасної та самотньої. 90-річний лондонець Дерек Тейлор, у якого померли дружина та сестра, довгий час потерпав від самотності, але згодом подолав це відчуття, і тепер ділиться з усіма самотніми власним рецептом подолання цієї самотності: знайомтеся зі сусідами, навчайтеся чогось нового, займіться волонтерством. Парадоксально, але Дерек Тейлор жодним словом не обмовився про молитву. Однак, насправді, молитва – це єдиний дієвий рецепт проти нашої самотності. «Адаме, де ти?» – лунають Божі слова після гріхопадіння. Вони лунають тоді, коли Адам і Єва заховалися від лиця Господа Бога між деревами раю. Ці слова вказують на відстань, вказують на те, що вчинок людини відтепер відокремив її від джерела життя, а, отже, самотність, від якої потерпаємо ми з вами та Дерек Тейлор, не зводиться до психологічного дискомфорту. Це не просто відчуття людини, яка з якихось причин випала або випадає зі структури суспільства. Самотність – це біль, а ще – це виклик, приймаючи який, людина стає більшою за свою психологічну природу та соціальну роль. З одного боку, вона жахає нас смертю, присмаком небуття, а з іншого – зроджує в душі тугу за втраченою повнотою, за райським життям. Коли ми приходимо до Церкви, то спочатку зазнаємо радості, але згодом відчуваємо свою самотність, і знову згадуємо про власну скінченність та смертність. Чому так відбувається? Річ у тім, що таким чином Бог спонукає нас знову змагатися за Божу любов і знову намагатися пізнати того, кого ми не можемо пізнати, – Непізнаванного, власне Бога. Самотність є знесилена і подолана завдяки Христу, Який об’єднав людину з Богом. Вона вже не тримає нас у своєму полоні. Шлях до єдності усіх і усього в Богу вже нам відкритий. Світ не може втамувати біль самотності, але цей біль втамовує благодать, її втамовує сам Бог, Який прагне того, аби людина увійшла з Ним у таємничу та повну єдність.