Ми живемо в часи, коли наша земля переживає духовне відродження. Протягом останніх десятиліть наша Церква впевнено крокувала до відновлення свого канонічного статусу та відродження власних древніх традицій. Усі ці роки Господь дарував нам можливість відроджувати рідні святині та повертатися до древніх джерел нашої віри.
На початку нинішнього століття милістю Божою нам вдалося здійснити факсимільне видання однієї з найвеличніших святинь українського православ’я — Пересопницького Євангелія. І ось тепер ми взялися до нової справи — відтворення ще однієї видатної пам’ятки, Євангелія, яке побачило світ три століття тому. І хоча сталося це в далекому сирійському місті Алеппо, та все ж ця подія була б неможлива без підтримки людини, яка щиро любила Україну всім серцем — гетьмана Івана Мазепи.
Примітно, що в той час, коли в Російському царстві за вказівкою імператора Петра І підвладні йому єпископи виголошували на Мазепу неправдиві анафеми, сам гетьман продовжував велику справу підтримки православної віри. І нехай він уже не міг робити цього на рідній землі, де за довгий час звів численні церкви та розбудував монастирі, зокрема й головну святиню — Київську лавру, та все ж його серце не полишило цієї благородної справи. І зусилля гетьмана не були марними, як бачимо з тих повних вдячності слів Антіохійського патріарха, написаних на звороті титульної сторінки цієї древньої книги.
Довгий час цей символ духовного зв’язку України та Антіохії вважався втраченим у нашій державі. Це не здавалося дивним з огляду на ту духовну катастрофу, яку пережила наша країна на початку минулого століття, коли безбожна навала далеких нащадків Петра І прокотилася нашою Батьківщиною, намагаючись випалити найменші паростки християнства з душ людей. Тож і видання Мазепиного Євангелія спершу планувалося здійснити з примірника, що зберігається у Бухаресті.
Та Промисл Божий судив інакше — саме зараз, коли Україна нарешті має свою Помісну Церкву, Господь явив милість і ми змогли віднайти у Києві те, що вважалося втраченим. Ця подія стала яскравим знаком відродження древніх духовних зв’язків.
Знаково й те, що книга, видана колись спільними зусиллями видатного державного діяча та Церкви, нині отримала нове народження стараннями Посольства України в Лівані у співпраці з Фондом пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира та колективом Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Це видання побачило світ завдяки праці багатьох людей: тих, хто віднайшов книгу, готував до друку і тих, хто на початку XVIII століття створив цю унікальну пам’ятку. Все це свідчить про глибокий зв’язок поколінь і зв’язок православних християн України та Близького Сходу.
Ми ж підносимо подячні молитви до Господа, бо Він благословив нашу добру справу і допоміг нам вдало її завершити. Прикликаємо благословення Боже на всіх, хто брав участь у цьому благому ділі, бо вони нині, відроджуючи цю книгу, стали продовжувачами справи апостолів Христових.
Олександр (Драбинко),
митрополит Переяславський і Вишневський,
духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира
