«Православ’я
не повинно задовольнятися
старими відповідями на старі запитання,
а й давати нові
відповіді на нові питання...»
протопресвітер
Олександр Шмеман
Ми звикли, що цінність церковної традиції — в її консервативності та незмінності. Але не всі знають, що свого часу ця традиція народжувалась усередині революційних процесів. Розвивалося богослів’я, складалися догматичні та канонічні правила, виникала літургічна традиція. Не в останню чергу цей розвиток стимулювали «догматичні експерименти», які захоплювали в той чи інший час велику кількість ієрархів та мирян, але згодом Церквою не приймалися. Догматична позиція церкви формувалася найчастіше як відповідь, а тому можна сказати, що і внаслідок виникнення єресей. Хоч як дивно, але самі єресі підштовхували Церкву на кодифікацію віровчення. Це охоплювало десятки, а то і сотні років, але Передання аж ніяк не можна вважати консервативним та незмінним явищем.
Сьогодення ж поставило перед нами такі виклики, з якими ми, як спадкоємці Передання, вже маємо справлятися самі. Мова не тільки про бурхливий розвиток технологій та інформаційного простору, а і про глобальні загрози — на кшталт пандемії коронавірусу. Задля зменшення захворюваності держави запровадили локдаун, але це болісно вдарило по Церкві, точніше по її звичному, усталеному «законсервованому» до цього ритму і способу життя та служіння. Адже Церква — це зібрання вірян навколо Таїнств, головним із яких є Євхаристія. Але ж як творити Тайну вечерю, якщо двері храму примусово зачинені, а люди не можуть фізично зібратися громадою?
Якщо ще 100 років тому віряни впали б у відчай, то сучасні технічні можливості дають змогу заповнити певний вакуум. Це і трансляція богослужінь, і проповіді в записі. А як щодо Таїнств? Чи можна їх перевести в повноцінний онлайн-режим? Свідками такого експерименту ми стали. Реакції на цю новацію різняться, однак переважно її сприйнято як провокацію.
Примітно, що такий складний богословський виклик народився в наймолодшій автокефальній православній церкві — ПЦУ. Причому церковна свідомість не лише опинилася перед цим богословським викликом сьогодення, а й змогла сформувати першу реакцію на це явище. Бачимо, що це є свідченням Провидіння Божого, яке демонструє, що тут живе і дихає Дух і розвивається богословська думка. Звичайно, що до ґрунтовних трактатів, товстих фоліантів та складних тлумачень ще далеко, однак свіжа думка та перша реакція вкрай важлива. Не тільки для нас самих, а й для істориків і богословів «постковідного» майбутнього, що вивчатимуть колись наше сьогоднішнє життя.
Чи є майбутнє в онлайн-причастя? Про це — книга, що лежить перед читачем. Все, що там написано, будуть критикувати або хвалити, але ігнорувати це розмаїття думок ми вже не в змозі.
Олександр (Драбинко),
митрополит Переяславський і Вишневський,
духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира