Свідок втілення і віри Церкви

Свідок втілення і віри Церкви

Традиція є живою вірою мертвих, традиціоналізм є мертвою вірою живих. (Ярослав Пелікан)

Якою має бути сучасна ікона? Іконопис — сфера мистецтва, де як ніде важливою є традиція. Як «мистецтво божественне», іконопис не є сферою індивідуальної творчості, але спирається на соборний досвід та передання Церкви . Утім, ікона — це не механічне відтворення «канонічних зображень», а іконописець — не різновид «ксероксу благочестя». Ікона має бути традиційною. Але не витвором традиціоналізму. Завдання, що стоїть перед іконописцем, впродовж століть не змінюється. Він має бути свідком Втілення. «Ікона є свідченням Церкви про Боговтілення, про те, що Бог увійшов у світ, воплотився, з’єднався з людиною такою мірою, що тепер кожен може вирости у міру Бога і звертатися до Нього як до Отця», — пише напевно найкращий іконописець нашого часу архімандрит Зинон (Теодор).

Свідок втілення і віри Церкви

Змінюється час, змінюється контекст візуальної культури. І для того, щоби лишатися собою, тобто, щоби бути живим свідченням Боговтілення (а не музейною «реплікою» або «підробкою»), ікона має бути достовірною. Її художня мова має одночасно бути абсолютно традиційною та абсолютно сучасною. Бути «сучасною» не означає тут зовнішнього наслідування «канону» сучасної візуальної культури. Біблію неможливо «перекласти» мовою постмодернізму, а ікону — не можна перетворити на об’єкт сучасного мистецтва. Але сучасне богослов’я і сучасний іконопис не може ігнорувати культурний контекст, в якому живе. Мова іконопису значно відрізняється від мови світського, тим паче, секулярного мистецтва. Натуралізм, чуттєвість, іллюзіонізм — всі ці прийоми так би мовити нелегітимні у іконописі, який завжди орієнтується на homo liturgikus («людину, що молиться»). Але іконопис — це і не вічне повторення середньовічного художнього досвіду. Іконописець — свідок. Свідок Втілення Божественного Слова. Але іконописець не свідчить людям минулих століть. Свідчення іконописця адресоване, перш за все, його ближнім по молитві. Інакше кажучи, сучасникам. Саме тому, ставлення до традиції у іконописця не може бути рабським. Проповідь Євангелія здійснюється на усіх мовах та усіх народам. Саме тому воно поширилося світом не арамейською, рідною мовою Христа, а грецькою та іншими мовами світу. Так само і з живописом, — міркує сучасний сербський іконописець Тодор Митрович. «Ми пишемо ікони не лише для себе, але для кожного, навіть для ще ненароджених. І на візуальному рівні мова сучасного мистецтва є щось, що формує образ мислення сучасної людини. І це — єдина універсально пізнавана мова, яка у нас є, навіть якщо вона недосконала…

Свідок втілення і віри Церкви

Свідок втілення і віри Церкви

Якщо ми прагнемо зробити щось дійсно євангельське у нашому церковному мистецтві, ми маємо вивчати і мову середньовічного мистецтва, і мову сучасного мистецтва, і намагатися уважно відбирати усі досягнення сучасних художників, які можуть прислужитися оновленню і поглибленню мистецтва церковного. Це єдиний шлях оновлення православного мистецтва, яке має бути живою мовою Церкви, а не якимось архаїчним або музеєфікованим проектом, що створюється лише для фахівців або любителів давнього благочестя». Шлях художника сповнений ризиків. Трапляється й таке, що Церква, церковна культура — стає «простором виправдання» для тих, хто з якихось причин не зміг реалізувати свої здібності у «світському» мистецтві. У монастир не варто приходити, аби сховатися від трагічного кохання. А у церковне мистецтво — не варто приходити, сподіваючись, що тут, у просторі церковного мистецтва, буде легше «знайти себе», легше «творчо реалізуватися». По-перше, ікона — це виявлення соборного, а не індивідуального досвіду. А отже, «реалізувати себе» тут засадничо неможливо. По-друге, рів між «світським» та «церковним» мистецтвом може виявитися не таким глибоким, як це може здатися неофітові… Ікона — це не «минуле». Й одночасно не «сучасне». Ікона — це мистецтво майбутнього. Вона відтворює «тут і зараз» не те, що було колись (бодай і в «золоті» для буття земної Церкви часи), а те, що буде: життя будучого віку, повноту богоспілкування у Царстві Небесному, коли Бог буде все у всьому (1 Кор. 15, 28). Стати художником «будучого віку», змальовуючи невидиме та незбагненне. Саме таке, ніби нездійсненне завдання стоїть перед іконописцем. Однак, «неможливе для людей — можливе для і у Бозі» (пор.: Лк. 18, 27). Зійшовши з Неба любов’ю Отця, Невидиме і Незбагнене Божественне Слово стає зображуваним та пізнаванним. А художник — стає здатним зображувати образи вічності, тобто бути іконо-писцем.

+ Олександр (Драбинко),

митрополит Переяславський і Вишневський Православної Церкви України


Друк