Віра і покаяння

Засвоїти  Його заслуги ми можемо лише увійшовши до заснованої Ним Церкви. Перше, що необхідно зробити при вході – постукатися до дверей, тобто покаятися, засвідчити розуміння власної недосконалості, попрохати про Його допомогу.

Перешкода богопізнання – підміна цінностей

Євангелист Лука в книзі Діянь апостольких говорив про те, що богопізнання в наслідок моральної загрубілості для древньоязичницького тогочасного греко-римского світу було неможливим.  Він писав: «не пізнав язичницький світ Бога, «хоча Він (Бог) і недалеко від кожного із нас» (Діян. 17:28). А апостол Павло уточнив, чому ж саме так сталося.

А тому, що «були суєтними в своїх міркуваннях, і запаморочилося нерозумне їх серце; називаючи себе мудрими обезуміли» (Рим. 1:21-22). З тих пір мало що змінилося і в такій же сердечній суєті і власному мудруванні по законах світу цього живе наше суспільство і сьогодні. Суспільство з ревністю древніх язичників вклоняється сьогодні новим ідолам, яких пропонує сучасний світ.

Причина невіря – небажання бачити правду

«Світло прийшло в світ; але люди більше возлюбили пітьму, аніж світло, тому що справи їх були злими» (Ін. 3:20-21, 19). Ці слова євангеліста Іоанна не втратили своєї актуальності за останні 2000 років з тих пір, як вперше пролунали. Прикро, але приходиться констатувати, що вряд чи щось зміниться і в майбутньому.

В цих словах просто і конкретно зображена причина невіря: пітьма сторониться світла, неправда сторониться правди. Людині грішній важлива лише його особиста правда, чи правильніше буде сказати неправда, а правда Божа їй противна. Егоїст не може бажати її, іти їй назустріч, а отже залишається осторонь віри, маючи лише лжевіру в себе і в цей світ.

Покаяння – необхідна умова віри

Для пізнання істини, для можливості вірити необхідними умовами є бездоганно чисте від пороків серце, любов до правди Божої, любов до Бога, усвідомлення власної недосконалості, а також того, що наша земна правда, дуже далеко відстоїть від правди Божої, а то й суперечить їй.

Чи в змозі падша, тобто вже колись загубивша богоспілкування людина, виконати ці умови, тобто переродитися сама собою? Звичайно ні. Єдине що людина ще в змозі зробити – це покаятися. Говорячи про віру, яка так необхідна нам для істинного богопізнання, ми повинні говорити про основну умову її появи – про покаяння.

Покаяння – зречення егоїзму

Покаяння – необхідна умова віри. Тільки тоді ум людини відкриється для розуміння істини Божої, коли всім єством усвідомиться необхідність зміни способу життя в якому слова: «я можу» - пропадають, а з’являються інші «нехай буде воля Твоя».

Покаятися означає зректися ветхості своїх уявлень, зректися язичництва, яке живе в наших душах, зректися його ідолів і служіння їм. Покаятися – це означає усвідомити свою неправду перед Правдою Божественною, не розумом, але всім серцем, відчути її всім своїм єством. Проникнутися почуттям огиди до лжеправди світу цього, нав’язаної нам «князем світу цього».

Покаятися – це розчаруватися у власному особистому достоїнстві, відкинути своє «Я» з його егоїстичними поглядами на життя. Передати себе волі Всемогутнього Бога, впасти перед Хрестом Христа-Спасителя з молитвою про помилування і спасіння.

Віра - плід покаяння

Слово Боже необхідною попередньою умовою права наслідування Царства Божого ставить покаяння. Покаяння проповідував Предтеча і саме проповіддю покаяння розпочинається Благодатне Новозавітне Царство. Вимогою покаяння від слухачів починали свою проповідь завжди і всюди апостоли.

Спаситель ставить віру в залежність від покаяння, коли говорить спочатку: «Покайтеся», а потім «і віруйте в Євангеліє» (Мк.1:15). Перше до чого прикликає Господь – до покаяння, а потім - до віри в Євангеліє, а не навпаки. Отже покаяння є самим першим кроком душі для придбання нею спасительної віри.

Так само і апостол Павло вважає пізнання Істини плодом покаяння. Він пише, даючи урок нам, тим хто говорить про Бога і вчить Його пізнанню інших, що необхідно наполегливо але смиренно наставляти тих, хто противиться такій проповіді: «а чи не дасть їм Бог покаяння для пізнання істини» (2Тим.2:24-25).

Покаяння – дар Божий

Але чи знайде людина в собі самостійно сили щоби правдиво покаятися? Навряд чи. І в справі покаяння людина без допомоги Божої безсила. В щойно наведених словах апостола Павла ми бачимо що він розцінює покаяння, як дар Божий: «чи не дасть їм Бог покаяння» - одночасно запитує і відповідає апостол.

Насправді, покаяння – великий і урочистий, але одночасно тяжкий для падшої людської природи  акт в її житті. Це поворотний пункт в її житті.  Для того щоб у грішника з’явилися очистительні сльози, необхідно щоб в пітьмі його душі заблищало світло істини. Необхідне, хоча і не до кінця ясне, проте уже усвідомлене відчуття Божественної правди.

Потрібно щоб виник такий стан душі, коли людина в сердечному пориві повторила б євангельські слова батька зціленого юнака: «Вірую Господи! Допоможи моєму недовірству!»(Мк.9:24).

Бог джерело нашої віри

Без допомоги Божої ми не можемо покаятися, без допомоги Божої ми не можемо увірувати. Саме такою об’являється віра в Слові Божому. «Ніхто - говорить Спаситель, - не може прийти  до Мене, якщо не призве його Отець»; або «ніхто не може прийти до Мене, - пояснює Він Свої слова, - якщо це не буде дано йому від Отця Мого»(Ів. 6: 44,45).

«Ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки Духом Святим» (1Кор.12:3). Сам Бог безпосередньо знімає покривало з очей нашого розуму для розуміння і пізнання Істини. «Бог просвітив наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа» (2Кор.4:6)- пише апостол Павло.

Нам же залишається послухатися апостольського слова і відкрити своє серце назустріч Богові, щоб він увійшов в дім нашої душі і освітив її істинним світлом істинного богопізнання і боговідання.


Друк