Гріх - перешкода на шляху до Бога

Серед Дев’яти заповідей є і така: «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога» (Мф. 5:8). Отже, умовою бачення Бога - є сердечна чистота.  Проте, на заваді цьому стоїть гріх.

Людина покликана до святості

Господь створив людину по Своєму образу і по подобі. Людина покликана до богоуподібнення, тобто до досягнення абсолютної досконалості і найвищої святості. «Будьте досконалі, як досконалий  Отець ваш Небесний!» (Мф.5:48), - говорить  Спаситель.

«За прикладом Святого, (тобто Бога), який призвав вас, і самі будьте святі»,(1 Петр. 1:15) – спонукає нас святий апостол Петро. Життя в святості і досконалості є кінцевою метою всіх християн, в якій реалізується те, що на мові православного богослов’я називається спасінням, наслідуванням Царства Христового.

«Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, - і Я заспокою вас»  (Мф.11:28) – промовляє Господь до кожного свого послідовника. Спастись - означає знайти спокій з Христом і у Христі – це мета і жаданий результат нашого буття.

Гріх – кривий шлях беззаконня

Недарма шлях, який веде до спасіння, називають тернистим, а дорогу вузькою.  Адже йдучи по ньому треба жити по Закону Божому. Проте цьому благодатному життю в Церкві, який веде нас до вічності, протистоїть інше життя – життя по закону гріха.

Слово гріх, (з грецької «амартіа») містить в своєму змісті самі різні відтінки, такі, наприклад, як помилка, кривий шлях, впертість або вчинок протилежний доброчинству. На богословській мові гріхом називається всякий, як свідомий так і не свідомий відхід від заповідей Божих справою, словом чи помислом.

Точне формулювання  гріха дано у святого  апостола Іоанна Богослова «… гріх є беззаконня» (1 Ів. 3:4), - це порушення Божественного закону, основаного на любові, добрі і справедливості.

Гріх – це «зло» з точки зору моралі

Все що робиться всупереч Божественній правді – це зло. А зло, це явище, яке є протилежним до добра і заперечує останнє. Зло проявляється в розрусі, безпорядку, знищені буття. Воно розділяється на зло фізичне – як таке, що порушує гармонійний розвиток фізичного буття, наприклад хвороби, і на зло моральне – це все те, що суперечить в нашому моральному житті волі Божій і зазвичай саме це іменується гріхом. Можна сказати, що з позиції моральності поняття «зло» і поняття «гріх» тотожні.

Зло – це не природа, це стан природи. Зло має своїм початком гріх, корінь гріха - гордість яка є бунтом проти Бога… Корінь гріха – це жага самообоження, ненависть до благодаті. Адже є два шляхи обожнення. Перший  -  по благодаті Божій, живучи з Богом, до чого ми і покликані з моменту творіння.

Другий - егоїстичне «обожнення» без Бога, в обхід Його, обманюючи Його, щоб стати рівним Йому, до цього лукаво спонукає нас диявол, «батько брехні». «Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол спочатку згрішив» (Ін. 3:8) – повчає апостол Іоанн.

Гріх – це хвороба душі

Гріх – це поняття релігійне і приміняється  воно до осіб, які приймають християнський закон, сповідують віру в Бога і тому знаходяться в так званій «огорожі церковній». Усвідомлювати свою гріховність, все рівно що знати діагноз своєї хвороби.

Це дає можливість вилікуватися благодаттю, яка посилається Богом у встановлених ним церковних Таїнствах.  Той хто поза Церквою, той не спроможній вповні усвідомити своєї гріховності, побачити всього свого падіння, прийти в жах від розуміння всієї глибини зараженості душі смертельною хворобою гріха, відчути своє віддалення від Бога, від істини.

Проте незнання Бога, а вірніше небажання знати Його, що часто зустрічається в сьогоднішньому світі, не звільняє від відповідальності перед Ним. Кожен постане перед вічним Суддею хоче він того чи ні.

Гордість – корінь гріха

В православній літературі у різних авторів знаходимо різні описання і опреділення поняття гріха, проте всі вони зводяться до одного: гріх – це порушення людною волі Божої, проявлення свавілля. Святитель Іоанн Златоуст однозначно каже: «Початок гріха – гордість». Адже «Бог гордим противиться,- попереджає апостол Павло, - а смиренним дає благодать» (1 Петр. 5:5).

Сучасний світ виховує в людині гордість, той стан душі, який облаштовує все життя виключно для себе, це стан душі, котра окрім свого «я», не бачить нікого поряд із собою. Гордість – це хвороба душі. Душа живе обманом, частіше самообманом, живе в тому світі який сама вигадала і сама будує.

Цей світ мертвий, адже в ньому немає Бога, в ньому немає ближнього, немає життя. Навколо гордої людини пустота, тому що і в середині вона пуста. Вона старається бути кращим за інших, бути в центрі всіх подій і вважає свою думку єдино правильною. Але та самість і самотність в якій живе горда людина морально вбиває її.

Самоосліплена своїми вдаваними талантами, досягненнями, заслугами, вона не в змозі побачити і почути людину яка поряд з нею. І тому гордива людина завжди самотня, завжди чимось незадоволена і всіх осуджує. І тоді, коли в неї щось не складається, вона впадає  у відчай, тому що не може змиритися, не може потерпіти, не може визнати свій гріх, свою помилку. Гордість - це та стіна, за якою людина не бачить ні Бога, ні ближнього, це початок смерті душі, тому що гординя вбиває в душі все живе.

Христос – наш лікар від вірусу гріха

Однак Господь не залишає нас наодинці з цією хворобою душі, а лікує її в покаянні навчаючи смиренню.

Найбільше ж смирення показав Господь, який смирив себе до хресної смерті, щоб врятувати людство від смерті вічної, від темряви гріха, від тої гордині, яка паралізувала волю і відвернула людину від Бога.


Друк