Гармонія між ними була порушена нашими прабатьками в результаті їх гріхопадіння на зорі людської історії. «Однією людиною увійшов у світ гріх і гріхом смерть… в ньому (тобто в Адамі) всі згрішили» (Рим.5:12) – пише апостол Павло, пояснюючи нашу недосконалість, яку ми маємо внаслідок успадкованих результатів первородного гріха.
Людина – вінець Божого творіння
Створення людини стало вершиною творчого процесу Бога. Людина, яка має тіло і душу, яка створена за образом і подобою Божою, явилася вінцем творіння, посередником між видимим і невидимим світами. Створивши людину, Бог вводить її в рай, - сад, „насаджений в Едемі, на сході”. Рай був відданий у володіння людині, яка жила в повній гармонії з природою: вона розуміла мову звірів, і вони слухалися її.
Людина мала настільки проникливий розум, що осягала суть речей, даючи при цьому їм назви і імена. Адам мав на обличчі, за висловом святих отців, „сіяння слави”, він був другом Божим, перебував у чистоті, володарював над своїмипомислами і блаженствував, він мав у собі Духа Божого, який наставляв його і навчав.
Перша заповідь
Бог дозволив людині вживати від усіх райських дерев, в тому числі і від дерева життя, що дарувало безсмертя. Лише плоди одного дерева пізнання добра і зла заборонив йому в їжу Господь, попередивши, що „пізнати зло” означає увібрати його в себе і відпасти від блаженства та безсмертя. Ця заповідь першого посту, першого утримання, була дана людині як випробовування, як виховання в людині послуху до свого Творця.
Однак свободу людини Господь не обмежував. Їй було дано право самостійного вибору між добром і злом, хоча Бог і підказував яким повинен бути вибір, попереджуючи про наслідки гріхопадіння. Однак, людина не витримала цього іспиту, і іспитом на повернення до раю стало все її майбутнє життя, яке відтепер отримало свій кінець.
Непослух Богу – першопричина гріхопадіння
Сам по собі, по своїй природі заборонений плід не був смертоносним, смертоносними були наслідки непослуху. Гріх звершився не тоді коли Адам і Єва вкусили від плода, а тоді коли вони вирішили це зробити, послухавши диявола, який говорив через змія, що і вони стануть як боги, знаючи добро і зло.
Людина ослухалася Творця, і послухалася звабника. Однак в словах останнього, якого Христос називає «чоловіковбивцею від початку і батьком брехні» (Ів. 8:44) була полуправда : людина дійсно пізнала, яке добро втратила, і яке зло придбала. Проте пізнала все це вже на власному досвіді, тягар якого ліг на її плечі. Божественна заповідь вказувала людській волі шлях, яким їй необхідно було слідувати, щоб досягти обожнення по благодаті.
Людська ж воля обрала протилежне – людина захотіла стати богом без Бога. Уподоблення Богу, обоження, не можливе без Бога, і показником найбільшої гордості є устремління стати рівним Богу всупереч Йому. Першим, хто проявив цю гординю був диявол. Він же, із-за заздрості до наших прабатьків, спокусив їх тим самим, що звело його з неба до безодні – самодостатністю, бажанням жити без Бога, самому стати богом.
«Побачила Єва, що дерево добре для їжі, і що воно принадне для очей і вожделенне, тому що дає знання, і взяла плодів його і їла, і дала також мужу своєму і він їв» (Бут. 3:6).
Самовиправдання – розвиток першого гріха
Переступивши заповідь люди були наказані насамперед своїм власним переступом. Розвиток першого гріха полягає в тому, що людина, замість того щоби розкаятися, намагалася виправдатися перед Творцем. Спочатку Адам ховається, потім складає всю відповідальність на Єву.
І нарешті першопричиною свого гріха називає самого Бога, адже плід йому дала жінка, котру Він дав йому. Єва ж в свою чергу звинувачує змія. Не визнавши своєї провини в звершеному ними гріху, люди позбавляються можливості звільнитися від зла, воно вже знайшло ґрунт в їхніх серцях і почало вкорінюватися.
Наслідки гріхопадіння
Перебування прабатьків у раю стало неможливим і нестерпним для них же самих. Горіння совісті і небажання покаятися перетворюють людину із духовної в груботілесну, вона вже не може стерпіти присутності Божої і стала ховатися від Бога. Як результат, людина відвертається від Бога, відстороняється від Джерела свого власного вічного Життя. Вона добровільно поставить себе в положення, яке в результаті неминуче повинно було привести до розпаду, тління людської сутності.
Видимим наслідком гріхопадіння став суд Божий, який завершився вигнанням прабатьків із раю. Наслідки гріхопадіння були катастрофічними для першої людини. Вона не тільки позбавилася блаженства і раю – змінилася й спотворилася вся її природа. Людина після гріхопадіння стала глухою, сліпою, нагою, бездушною по відношенню до тих благ, від яких вона відпала.
А окрім того, вона стала смертною, тлінною і обмеженою. Замість божественного і нетлінного знання, вона сприйняла знання тілесне. Гріх затьмив її духовні очі, а натомість відкрилися очі тілесні, коли людина втративши дитячу простоту,побачила що вона гола і засоромилася цього. В життя людини увійшли хвороби, страждання і скорботи. Людина стає смертною і саме цим Бог кладе межу безкінечному розростанню в ній гріха. Смерть стає благом для людини, вона не дозволяє їй впасти як дияволу в безодню зла і гріха.
Історія повторюється
Так і сьогодні, обираючи зло, людина відпадає від життя і „вмирає смертю” як про це попереджав Бог прабатьків; обравши добро, вона піднімається в довершеності і досягає найвищої цілі свого існування.
А ціль людини, за вченням святих отців – це „обоження”, уподоблення Богу, усиновлення Йому, з’єднання з Ним – спасіння саме для цього він нас і створив.Біблейська розповідь про гріхопадіння допомагає нам зрозуміти всю трагічну історію людства і його теперішній стан, оскільки показує нам, ким ми були і в що перетворилися.
Вона відкриває нам, що зло увійшло у світ не по волі Бога, а по вині людини, яка віддала перевагу диявольському обману, проігнорувавши Божу заповідь. Із покоління в покоління людство повторює помилку Адама, зваблюючись обманчивими цінностями і забуваючи про істинні – віру в Бога і вірність Йому.