Територія України після рішення Синоду Вселенського патріархату 11 жовтня є частиною Константинопольської церкви. Процес створення нової української помісної церкви продовжується. На тлі цього Російська православна церква офіційно розірвала зв’язки із Константинополем.
І якщо Українська церква Київського патріархату та Українська автокефальна церква консолідовано підтримують кроки до створення помісної церкви, то в УПЦ Московського патріархату немає єдності. Громадське поспілкувалося із митрополитом Переяслав-Хмельницьким і Вишневським УПЦ МП Олександром (Драбинком) про настрої всередині української церкви Московського патріархату, хто має курувати процес об’єднання та хто має стати патріархом нової української церкви.
Владико, томос наближається, як весь цей процес сприймають в УПЦ МП?
Дійсно, рішення про надання самостійності українській православній церкві Вселенською патріархією прийнято. Однак останнє засідання Синоду Вселенської православної церкви викликало надзвичайний резонанс. Реакція на це засідання і його рішення — від ейфорично-радісної до фундаментально негативної.
Чи готові ви зі своєю церковною громадою долучитися до нової церкви?
Я настоятель Спасо-Преображенського собору Києва. Під час богослужіння на Покрову я звернувся до громади нашого храму з інформацією про те, що відбулося в Константинополі і що кожному з нас доведеться приймати якесь відповідне рішення та дати оцінку тим подіям, які відбуваються. Що я буду робити і як — прийматимемо рішення спільно. Це має бути парафіяльна рада, прихожани нашого храму, кожен може висловити вільну свою думку. Останнім буде і мій голос.
Як буде проводитись голосування?
Швидше за все, це буде зібрання. Можливо, шляхом голосування.
Який настрій серед інших митрополитів, архієпископів, єпископів Української православної церкви Московського патріархату?
Важко на сьогоднішній день говорити про особливості настрою, їх можна почерпнути з реплік, які друкуються в інтернеті. Дехто виступає категорично проти, дехто висловлюється за, хтось взагалі відмовчується — таких більшість. Загалом, настрої поки що різноманітні.
У певних представників МП в Україні такі дуже чіткі позиції, що «ми з Московським патріархатом». Чому так важливо залишатися з Московською церквою для багатьох представників УПЦ МП?
Я не розумію таких заяв, оскільки це все одно, що говорити, мовляв, у Спасо-Преображенському храмі спасіння є, а в Києво-Печерській лаврі спасіння немає. Ми можемо ходити, як до Спасо-Преображенського собору, так і до Києво-Печерської лаври, та отримувати такі самі таїнства. Так само і з помісними церквами. Якщо ми належимо до Константинопольскої церкви, чи до Української, чи до Румунської чи Польської.
Тоді треба було б міняти слова молитви «Вірую»: не в єдину соборну Апостольську православну церкву, а в соборну Апостольську церкву Московського патріархату.
Українська православна церква Московського патріархату, Київського патріархату та Українська автокефальна церква — три структури, які існували впродовж років розрізнено. Хто нині курує процес об’єднання?
Цей процес має керуватися тою структурою, котра сьогодні є арбітром. Тобто Вселенською патріархією і на її розсуд має бути затверджений регламент. Нині Синод Константинопольської церкви Вселенської патріархії скасував передачу Київської митрополії до Московського патріархату, акт 1686 року. Відтак нині ми можемо вважати, що територія України є територією відновленої митрополії Константинопольського патріархату і всі ми з цього моменту є кліриками Константинопольської церкви.
Відтак, якщо ми розглядаємо, що сьогодні вся повнота Української православної церкви — і КП, і МП, і УАПЦ є вже частиною Константинопольскої церкви — тоді дійсно прийдеться змінювати назву Української православної церкви Московського патріархату. Називати її Російською православною церквою в Україні. У чому я не бачу ніякої загрози, оскільки така самоідентичність може бути. Є ж, наприклад, Російська зарубіжна церква, яка існує і їй ніхто не заважає.
Патріарх УПЦ КП Філарет, коментуючи питання про те скільки представників МП готові долучитися до створення нової української помісної церкви, сказав «побачите, за тиждень їх стане набагато більше». Ви розділяєте таку думку?
Слушне зауваження (сміється).
У чому його слушність?
У психології. Ви прекрасно розумієте, що коли процес на завершальному етапі, з’являється багато охочих долучитися. Щоб усе було мирно і благополучно, кожен з єпископів православної церкви повинен провести єпархіальне зібрання, на якому б духовенство, приходські зібрання визначилися, хто хоче перебувати в Українській церкві, а хто хоче залишитись в підпорядкуванні Московській патріархії. Потім треба провести єпархіальне зібрання, на якому дати можливість висловитись всім. Якщо буде більшість — переходити у помісну церкву. Якщо ж меншість — тоді рішення про перехід буде персональною відповідальністю і питанням совісті самого преосвященного владики.
Під час Об'єднавчого собору хто може претендувати на роль предстоятеля нової церкви?
Будь-який єпископ, котрий бере участь в цьому соборі.
Ви готові претендувати на роль Патріарха?
Думаю, що ні. Я достатньо багато часу ніс послух у покійного Блаженнішого Митрополита Володимира (Сабодана). Я 16 років був його секретарем, знаю що таке керувати церквою і що таке терпіти ці негаразди, котрі, окрім слави і величі, дає предстоятельське служіння. Це хрестоносіння. Звісно, відмовлятися від хреста, який на тебе покладається — недобре, гріх. Але ви запитали не те, відмовлюсь я чи ні, а хочу я чи ні. Це тяжкий хрест і я бачив, як його ніс Митрополит Володимир.
Хто міг би очолити цю церкву? Якою мала б бути ця людина?
Ця людина має бути комунікабельною, духовною, мати певний вік і стаж єпархіального служіння. Щоб знати як правильно спілкуватися з прихожанами та духовенством. Християнство – це велика сім’я, в якому є всякі – і хворі, і розумні, є люди зі своїми амбіціями. Але ми складаємо одну христову сім’ю, в якій повинно бути місце всім.
Ви сказали про певний вік — це має бути більш молода людина, чи ні?
Ні, це має бути людина середнього віку, до якої буде повага молодшого покоління. Однак ця людина не має бути дуже молодою для старшого покоління.
Василь Пехньо, Громадське