Якою має бути сучасна ікона? Іконопис — сфера мистецтва, де як ніде важливою є традиція. Як «мистецтво божественне», іконопис не є сферою індивідуальної творчості, але спирається на соборний досвід та передання Церкви . Утім, ікона — це не механічне відтворення «канонічних зображень», а іконописець — не різновид «ксероксу благочестя».

«Казус Філарета» - під такою назвою в січні-квітні цього року було опубліковане велике есе протоієрея Богдана Гулямова, де автор розмірковував про парадоксальну роль патріарха Філарета в боротьбі за українську автокефалію. А сьогодні ми пропонуємо до уваги читачів текст ієрарха ПЦУ митрополита Олександра (Драбинко), де він висловлює свою точку зору на одну з озвучених о. Богданом тем - ймовірність «автокефаліі№2» (від РПЦ), яку остання гіпотетично може надати своїм єпархіях в Україні.

За влучним висловом одного із православних богословів, «гріх – це духовна проказа, хвороба і язва, яка вразила всю людську природу і душу і тіло її. Гріх пошкодив всі три основні спосібності або сили душі: розум, почуття (або серце) і волю». Зцілити людину, зробити її знову зрячою до Божої правди прийшов  Христос Спаситель.

Всім добре відоме словосполучення «Царство Небесне». Власне, Царство Небесне – це те чого прагне кожна віруюча людина, це мета і результат нашого буття, нашого вдосконалення, нашого церковного шляху. Це повернення до втраченого на зорі людської історії Раю – безпосереднього богоспілкування, «найповнішого причастя в невечіньому дні Царства» Божого.

Навчаючи народ та проповідуючи  Євангеліє Царства Свого, яке не від світу цього, Господь наш Ісус Христос одного разу в Галілеї зійшов на гору, відкрив Свої уста і дав людству Закон цього Царства – Заповіді Блаженства.

«Сидить Адам навпроти Раю, і свою наготу, ридаючи, оплакує…»

«Іди і більше не гріши» - такі слова часто говорив Спаситель після того як зцілював людей. А отже тілесне здоров’я ставилося ним в прямий зв'язок і залежність від здоров’я духовного.

До підготовки цієї короткої довідки спонукало два приводи. Перший з них - це кинута ненароком одним церковним діячем, чи то в жарт, чи то серйозно фраза в адресу УПЦ: «Дай им волю, они в Киеве ещё и Миро варить начнут...».

Відповідаючи на це питання, варто почати з негативної відповіді. Тобто чітко визначити для себе чим, власне, Церква не є. Церква — це не корпорація «людей у чорному». Дійсно, Вона не може існувати без ієрархії. Але головною «діючою особою» у Церкві є не патріарх або митрополит, а Сам Христос. «…Ви вибраний рід, священство царське, народ святий» — пише апостол Петро (1 Петр. 2,9).

Кожен з нас з нас з дитинства має певні уподобання. Хтось займається спортом, хтось музикою або вокалом. Стати чемпіоном, видатним музикантом або співаком? Зрозуміло, що досягнути цього під силу лише одиницям. Але навчитися перемагати, тренувати себе заради досягнення мети — може і має кожен... Так само і з додержанням Посту. Сумнівно, щоби хтось з нас до Великодня став великим аскетом. Але кожен з нас за цей час насправді недовгий час зможе отримати серію перемог над собою та вдосконалитись.