І ми маємо пам’ятати, що ці слова звернені не до єпископів чи пресвітерів, а до усіх християн. Церква не тотожна бюрократичній церковній установі. Або сукупності таких установ. «Київська Митрополія». «Особистий секретаріат Патріарха». «Вселенська Патріархія». Ми можемо писати ці слова з маленької або ж з великої літери. Але жодна з цих установ, ані їх сукупність не творять Церкви. Яка виникає не у владних кабінетах. А там, де єпископ разом з пресвітерами та народом Божим, за словом апостола Павла, «збираються у церкву» (див.: 1 Кор. 11,18).
Церква не тотожна жодній нації. Якщо у Старому Завіті Бог обирає та спасає лише один народ — Ізраїль, то Церква Ісуса Христа одразу ж набуває універсального вселенського значення. Згадаємо закінчення Євангелії від Матфія. «…Ідіть, і навчіть всі народи», заповідає Христос Своїм учням перед Вознесінням (28,19). Церква не є інструментом для укріплення держави або суспільства. Церковна історія рясніє прикладами коли політики або державні діячі намагалися перетворити Церкву на інструмент політичного впливу. Або зробити Її частиною державної системи.
Реформа Петра I. Церковна реформа у Греції 1833 року. Або невдалий, на щастя, проект одержавлення православ’я за часів Януковича. Кожен з цих проектів відбувався всупереч бажанню Церкви. І кожен приніс для Неї сумні наслідки. Ми почали з відповіді негативної. Тобто визначили чим Церква не є. Тепер треба було би дати позитивне визначення: чим, власне, Церква є. Проблема полягає у тому, що Христос не залишив нам визначення Церкви. Але натомість, говорячи про Неї, вдавався до образів. Наприклад до образу пастиря та отари (Ін 10, 1-16). Виноградної лози та її гілок (там само 15, 1-8). Образів будинку, будівлі, що зводиться, та міста (Еф. 2, 19-22 та Євр. 11,10). Образу шлюбного союзу (Еф. 5,32). Та, зрештою, один з головних біблійних образів Церкви — образ голови та тіла (Еф. 1, 22-23). Церква — Боголюдський організм. А, отже, феномен Церкви не можна до кінця збагнути.
Як неможливо і надати її вичерпне та універсальне визначення... Й усе ж ризикнемо зробити деякі твердження: Перше за все, Церква — це таїна єднання Христа та людства. Господь Ісус Христос — Це Син Божий, що став Сином Людським. Ім’я Ісус вказує на Особу, яка об’єднала у Собі дві природи: божественну та людську. Як Син Небесного Отця — Ісус є довершений Бог. А як Син Марії — довершена людина, що сприйняла повноту людської природи. Єдність двох природ у Христі робить Його Боголюдиною, а Христову Церкву — Боголюдством. Як Новий Адам Христос перебуває у такій унікальній єдності зі Своєю Церквою, що церковне передання уподібнює цю єдність шлюбу. «Бог створив чоловіка і жінку» — переказує книгу Буття святий Климент Олександрійський. Чоловік — це Христос. А жінка — це Церква» (2 Послання, 14,2).
Церква — це Тіло Христове, стверджує апостол Павло. «Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрещені в тіло одне, чи то юдеї, чи еліни, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним» (1 Кор. 12, 12,13). Образ Церкви як Тіла Христа тут відсилає нас до головного меседжу християнства: Бог став людиною, Бог втілився або прийняв людське тіло і повноту людської природи, аби людина могла стати богом та прийняти повноту природи божественної. Церква — це Євхаристійне зібрання. Перша спільнота учнів Христа відома нам під назвою Церква. Або грецькою екклесія — «зібрання» (від дієслова ек-калео — «закликаю, скликаю»). З самих початків свого існування Церква була євхаристійним зібранням. У той час, коли ще не було ані Євангелій, ані послань апостолів, ані церковних догматів — у християн була Євхаристія, яку Господь заповідав творити Своїм учням на спомин про Нього (1 Кор. 11, 25).
Син Божий зійшов на землю щоб, цитую апостола Іоана: «сполучити в одне розпорошених Божих дітей» (Ін. 11, 52). Євхаристія — це, власне, спосіб зібрання розпорошених. «Як цей розламаний хліб був розсіяний над горами і зібраний в єдине, так нехай буде зібрана і Церква Твоя від країв землі в Царство Твоє…» (Дідахі, пам’ятка Єгипетської Церкви, IV століття). Наостанок про найголовніше.
Ми можемо визначити які саме стереотипи нав’язує нам стосовно Церкви суспільство, можемо спробувати дати Церкви певні визначення. Але насправді єдиним справжнім способом збагнути феномен Церкви є досвідне пізнання. Церква виникає на П’ятидесятницю. Виникає тоді, коли на апостольську громаду сходять дари Святого Духу. Тому єдиним дієвим способом пізнання Церкви є життя у Святому і Животворящому Дусі.