Презентація збірника доповідей «Зростаючи у Христі разом. Українська Греко-Католицька Церква і деякі аспекти міжконфесійних відносин в Україні», виданого Інститутом екуменічних студій, відбулася 28 квітня онлайн за участі богословів Української Греко-Католицької Церкви та Православної Церкви України. Книга стала підсумком низки науково-практичних семінарів в межах екуменічно-формаційної програми, доповідачами та учасниками якої були теоретики та практики екуменічного руху з різних церков, для яких справа християнської єдності є насущним питанням.
Переяславсько-Вишневську єпархію представив ієродиякон Іустин, голова єпархіальної Комісії зі сприяння єдності християн.
Протоієрей Ігор Шабан, голова патріаршої комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин відзначив важливість широко дивитися на екуменічний рух і не обмежуватися до поглядів своєї конфесії. «Добре, що у збірнику представлені богослови не тільки УГКЦ, але й звучать думки православних.»
За його словами, великою проблемою залишається пасивна позиція українських православних щодо питань єдності Православної та Католицької Церков. В той час як УГКЦ постійно просуває екуменічні ініціативи, з боку ПЦУ симетричної реакції не спостерігається. «Ми чекаємо на відповідь від ПЦУ щодо дорожньої карти зближення Церков. Ми напрацювали ідеї, а відповіді ще не отримали. Все затягується.»
Окремо о. Ігор згадав доповідь митрополита Переяславського і Вишневського Олександра, яка увійшла до збірнику. За його словами, важливо, що православна доповідь є реакцією на екуменічну концепцію УГКЦ і тим цінна для греко-католиків у розумінні мислення православних.
Нещодавня негативна стаття священика ПЦУ Сергія Горбіка з критикою Папи Франциска, що вийшла під назвою «Двоєдушність Ватикану або як католики рятують свій імідж в Україні приховуючи правду», на думку протоієрея Ігоря, принижує греко-католиків в Україні і провокує суспільство до релігійної нетерпимості. «Поки війна, треба разом молитися і працювати. Але цей виступ не отримав належної оцінки зі сторони єпископів ПЦУ, тому складається враження, що його схвалили.»
Науковий працівник Інституту екуменічних студій УКУ о. Роман Фігас відмітив, що в кожній єпархії УГКЦ є відповідальна особа за екуменічну діяльність. Люди отримують вишкіл і виховують клириків та мирян у дусі поваги до інших конфесій, чим наближають єдність Церков. В цей самий час в українській Православній Церкві єпархії, здебільшого, не мають подібних посад.
Мирослав Маринович, віцеректор Українського католицького університету, президент Інституту релігії та суспільства УКУ розповів про історію екуменічних відносин всередині України, починаючи з 1990-х років. Окремо зупинився на сучасній воєнній ситуації, яку ще тільки предстоїть осмислити. «Війна закінчиться, еклезіологи та богослови повернуться до звичної праці, і цей збірник буде дуже цінним для досліджень.»
За словами науковця, найбільші зміни торкнуться УПЦ МП, чиє становище має виразну динаміку. Якщо у 90-х ця Церква мала монополію на звання «єдиної канонічної» серед Православних Церков країни, то тепер лунають радикальні вимоги заборонити її взагалі. РПЦ переживає нині страшну духовну та інституційну кризу, вважає Мирослав Маринович. Її священики в Україні співпрацюють з окупантами, передають дані щодо дислокації українських військ, налаштовують людей проти всього українського. «Але чи війна змусить нас зректися принципів релігійної свободи? Чи зуміємо ми розрізнити законне право покарати колаборантів та законне право християн вільно обирати Церкву?»
Андрій Смирнов, професор кафедри історії Національного університету «Острозька академія», член синодальної комісії з міжхристиянських відносин ПЦУ, відзначив, що опубліковані тексти спонукають до переосмислення екуменічних питань, відповідей на які ми поки не знаходимо. Погляди людей зазнають коригувань внаслідок війни. Світ солідаризується, і релігійний світ також. «В цей саме час, позиція Ватикану гальмує екуменічний діалог в Україні і насторожує православних, — говорить Андрій Смирнов. — Не зважаючи при цьому на позицію голови УГКЦ Святослава Шевчука.»
За словами професора, перешкоди, які згадує о. Роман Фігас в книзі, актуальні як до греко-католиків, так і до православних. Втім, разом зі хвилею міграції православних вірних до Галичини та країн Євросоюзу, де існують чисельні греко-католицькі парафії, знову актуалізувалося питання прозелітизму. «Переселенці потребують душпастирської опіки. Немає причин конкурувати, це все наші люди. Православні ходять до храмів УГКЦ за кордоном як в українську Церкву, і це добре, якщо їх не намагаються зробити вірними греко-католицької Церкви.»
Президент Інституту екуменічних студії УКУ о. Іван Дацько закликав присутніх та слухачів посилити діалог, розвивати надалі український екуменізм. За його словами, треба позбутися застарілих страхів. «Панує страх діалогу, панує конкуренція — втратити вірних, які перейдуть до іншої Церкви. Треба думати не про гроші, а по єдність і про славу Божу», підкреслив священик.
Як зазначив о. Іван, візією патріарха Йосифа Сліпого було обрання спільного єдиного патріарха для православних і католиків України. І, зважаючи на кількісну перевагу, спільний патріарх має бути з рядів православних. «Папа Франциск і патріарх Вселенський Варфоломій вже готові до поєднання. Тепер є чудова нагода — дата 2025 року — річниці Першого Вселенського Собору, який пройшов у Нікеї у 325 році і на якому Церква дійшла злагодженої позиції у більшості суперечливих питань.
Як зазначив диякон Іустин, голова Комісії зі сприяння єдності християн Переяславсько-Вишневської єпархії, сопричастя у таїнствах має передувати адміністративній єдності: «Ми не можемо відчути себе учнями єдиного вчителя Ісуса Христа, поки не причащаємося разом». За його словами, богословський діалог може вестися століттями, а поки немає жодних богословських причин, визнаючи дійсність таїнств в один одного, не розділяти спільну євхаристійну чашу.
Звертаючись до Мирослава Мариновича, диякон Іустин зазначив, що розглядати РПЦ як віросповідання, відносно якого в Україні не повинно бути обмежень, не є богословськи точним. «РПЦ — це лише адміністративна структура єдиного православ’я, — зазначив диякон. — Якщо заборона стосуватиметься організації, а не православ’я як конфесії, це не буде порушенням принципів свободи віросповідання, адже немає московської віри як такої.»
За словами диякона, з церковно-канонічної точки зору сопричастя українських православних з патріархом Кирилом не є питанням віри, а лише ідеології. «На відміну від принциповості для УГКЦ мати сопричастя з Римом, православні не втрачають повноти церковності якщо змінюється їхня юрисдикція в межах світового Православ’я. Тому у богословів немає заперечень щодо можливої заборони діяльності РПЦ в Україні як організації.»
Павло Смицнюк, директор Інституту екуменічних студій УКУ, скзав, що книжка допомагає зрозуміти еволюцію поглядів — як УГКЦ ставилася до питання міжконфесійного діалогу протягом кількох десятиліть. «Сподіваюся, що вийдемо, нарешті, на богословський діалог в Україні», зазначив він.
Відповідаючи на репліку диякона Іустина, Мирослав Маринович поділився досвідом свого спілкування та спостережень за сприйняттям ролі Московського патріарха простими людьми. «Православні у глибинці щиро вірять в неблагодатність тих, хто не з Москвою. Треба бути дуже обережними з почуттями людей.»
За словами Мирослава, навіть греко-католики в 1940-х роках, коли пішли у підпілля, не так богословські причини мали, як реагували на політику держави, яка була сприйнята як кривда. «Я би дуже не хотів повторювати дії радянської влади щодо обмеження діяльності релігійних організацій. Лагідна політика кращі плоди принесе.»
З ним погодився керівник Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський. «Якщо заборонимо РПЦ в Україні — буде підпілля, будуть в статусі автономних громад, можуть змінити назву на нейтральну, але будуть агресивні до держави. Нам такого не треба.»
Організатором презентації виступив Інститут екуменічних студій Українського католицького університету за сприяння Конференції католицьких єпископів США.
Приєднуйтесь до нашого каналу на YouTube!
Читайте нас у Facebook!