Учасники Форуму констатували, що наслідком співпраці Вселенського Константинопольського Патріархату та трьох православних релігійних організацій України (УПЦ Київського Патріархату, УПЦ у канонічному поєднанні з Московським Патріархатом та УАПЦ) за участі Української держави впродовж 2018-2019 рр. стало конституювання відповідно до церковних канонів автокефальної Православної Церкви України як невід’ємної частини Вселенського Православ’я.
Поява Православної Церкви України на конфесійній карті нашої країни та світу спричинила до формування нової реальності, що полягає у початку співіснування в Україні двох православних юрисдикцій (Православної Церкви України і Московського Патріархату), а у світовому православ’ї – у віднайденні шляхів урегулювання міжправославних протиріч в Україні, що тривали тут з кінця 80-х років минулого століття і відчутно послаблювали позиції світового православ’я.
Православна Церква України постала як духовне джерело консолідації нації, символ української державності та всебічного розвитку українського суспільства на основі духовно-релігійної спадщини нашого народу.
Становлення і розвиток Православної Церкви України супроводжується рядом ускладнень і негараздів, пов’язаних із внутрішніми протиріччями та зовнішнім спротивом цьому процесові.
Серед внутрішніх факторів, що стримують розвиток ПЦУ передовсім слід виділити:
- недопрацювання організаторів Об’єднавчого собору ПЦУ щодо участі в ньому представників Української Православної Церкви у єдності з РПЦ;
- неоперативність у перереєстрації релігійних організацій, що приєдналися до Православної Церкви України;
- недостатнє відпрацювання механізмів переходу релігійних організацій УПЦ МП до складу ПЦУ, що потягло за собою підвищену конфліктогенність цього процесу;
- надмірна політизація процесу конституювання Православної Церкви України, обумовлена намаганням певних політичних сил використати факт отримання томосу про унезалежнення православних в Україні у боротьбі за посаду Президента України у 2019 році;
- неврегульованість офіційного статусу колишнього митрополита Київського Філарета, що потягло за собою безпідставні намагання перерозподілу влади всередині ПЦУ та спроб відтворення УПЦ КП;
- відсутність центрального органу виконавчої влади в галузі свободи совісті та дієвих його підрозділів на місцях.
Основною причиною гальмування процесу визнання ПЦУ Помісними Церквами є протидія з боку Московського Патріархату, що докладає надзвичайних зусиль у цьому напрямі.
У зв’язку з цим ПЦУ слід було би:
- радикально посилити співпрацю щодо її міжнародного визнання із Вселенським Константинопольським Патріархатом та іншими древніми патріархатами;
- опрацювати всі питання з кожною із помісних автокефальних православних церков щодо визнання Православної Церкви Україні;
- визначитися з посередництвом інших помісних православних церков у справі міжнародного визнання ПЦУ;
- організувати системну протидію Московському Патріархату по її роботі з міжнародної дискридитації ПЦУ;
- систематично проводити міжнародні церковно-світські конференції щодо богословського та наукового осмислення процесу становлення та розвитку ПЦУ;
- налагодити співпрацю ПЦУ з МЗС України заради координації спільних дій з міжнародної легітимізації ПЦУ;
- розширяти контакти з інститутами громадянського суспільства з метою використання механізмів «народної дипломатії» заради міжнародного визнання ПЦУ;
- пришвидшити роботу з активізації діяльності Синодальних структур ПЦУ відповідальних за міжнародні контакти Церкви.
Учасники Форуму також констатували, що процес розвитку ПЦУ є закономірним і прогнозовано непростим. Відхід частини парафій та інших церковних структур у зв’язку із спробою відновлення УПЦ КП лише зміцнить ПЦУ і зніме ряд проблем внутрішнього життя церкви. Тимчасове невизнання ПЦУ іншими православними церквами не є критичним для її існування, але потребує системної роботи з її боку.
20 червня 2019 р., м. Київ