Митрополит Переяславський і Вишневський Олександр в інтерв’ю Польському радіо для України розповів про те, що нині в часи війни росії проти України відбувається у релігійному житті України, як, зокрема, триває перехід вірян з УПЦ МП до ПЦУ, якими є перспективи ухвалення в Україні законопроєкту про заборону УПЦ МП. А також прокоментував особливості відзначення цьогоріч Великодня православними українцями, які перебувають за кордоном у статусі вимушених переселенців через війну і російську агресію.
Владико, почнемо з хорошого, світлого нашу розмову. У православних християн зараз триває Великий Піст і Великдень цьогоріч припадає на 5 травня. Однак знаємо, що Католицька церква вже відзначила Великдень, католики зустріли світле свято 31 березня. У православних християн воно попереду. Скажіть, чому така велика різниця у святкуванні Великодня? Знаємо також, що Україна з 1 вересня минулого року перейшла на новий календар. Православна церква України ухвалила рішення про те, що тепер Україна житиме за Новоюліанським календарем. То у багатьох вірян питання, а що ж з Великоднем? Чому не перенісся Великдень? Чи не можна це зробити? Як відбувається святкування? Поясніть, будь ласка.
Мої самі щирі вітання нашим слухачам, котрі сьогодні доєдналися до нашої з вами розмови. Хай Боже благословіння спочине на них і на всіх нас. Я вітаю щиро, бажаю їм, щоби Воскреслий Христос дарував благополучно прожити цей рік і у християнській любові обійняти один одного. Патріарх Варфоломій в одній із бесід зазначив, що було б бажано, щоби наші церкви-сестри святкували це величне свято одночасно. І ми надіємося, що так воно колись і трапиться. Адже, якщо я не помиляюсь, то в 2025 році якраз так і буде, коли співпадуть дні святкування і християнами західного обряду і східного обряду цього величного свята. Справа в тому, що ми хоч і перейшли на Новоюліанський календар, але це все-таки два різних календарі. І Православна церква України святкує Воскресіння Христове так само, як і інші православні церкви, не дивлячись на перехід на Новоюліанський календар, за Староюліанським календарем, обраховуючи дату, визначаючи дату святкування Пасхи. Пасха визначається за місячно-сонячним календарем, це перша неділя після повного місяця, після весняного рівнодення, яке припадає на 20-21 березня. Тобто не раніше 21 березня візначається, це в першу неділю. Так поступає за Григоріанським календарем християни Західного обряду, але у християн Східного обряду Пасха відзначається майже так само, але ще обов'язково, щоб це була перша неділя після Пасхи юдейської. Так склалося і це є основною ознакою, яка може відносити Пасху православну від Пасхи, як ми її називаємо, католицької, може складати різницю в цілий місяць. Так воно, власне кажучи, цьогоріч і трапляється.
Багато українців, які стали вимушеними переселенцями, знайшли прихисток у Польщі і є зараз нашими слухачами, запитують, як все ж варто святкувати Великдень, якщо перебувають у Польщі, тобто святкувати двічі, згідно з католицькими традиціями чи згідно з православними традиціями? Тобто, як тут визначитись, коли тимчасово перебуваєш в іншій країні через війну, як святкувати, як прославляти Бога, як бути з Богом в душі, яку пораду дасте?
Знаєте, я неодноразово відповідав на це запитання, свого часу воно стосувалося Різдва, як святкувати Різдво, коли ми ще були на старому, як його називають, календарі. Мене також запитували, як святкувати нашим заробітчанам, як святкувати вимушеним переселенцям. Це багато років це питання піднімалося. І я казав, що двічі відсвяткувати ліпше, ніж ні разу. Так само зараз, я би сказав, оскільки ми знаходимося ще на старому, на Староюліанському календарі, відзначаємо Пасху, визначаємо і відзначаємо. То тим людям, котрі знаходяться сьогодні за кордоном і в тих країнах, які відзначають свято Великодня за новим календарем, звісно, вшанувати потрібно, оскільки, можливо, люди знаходяться в якихось сім'ях, котрі відзначають саме в цей день свято Великодня, як і Різдва свого часу. Так само, і вважаю, що все залежить від тих обставин, в яких знаходиться та чи інша громада в тому чи іншому місці. Немає ніякого значення, коли ми будемо відзначати, адже Великдень для нас повторюється кожної неділі, і кожна неділя, не дивлячись на те, чи це саме той день Пасхи, про який ми говоримо, це також Мала Пасха, як ми її називаємо, і вшанувати Бога потрібно постійно. Місцем його вшанування може бути любе священне місце, в якому ми знаходимося. Знову ж повторююся, все залежить від тих обставин, в яких знаходиться та чи інша громада в тому чи іншому місці. Я вважаю, що жодних застережень тут немає, і повторююся ще раз словами Патріарха Варфоломія, що ми надіємося, що найближчим часом все-таки Великдень ми будемо відзначати, як східні християни, так і західні, одночасно.
Владико, скажіть, чи можна ходити українським вимушеним переселенцям у Польщі в костьоли, греко-католицькі храми чи можна там сповідуватись і причащатись? Бо щодо православних храмів у Польщі, то знаємо, що Польська Православна церква досі не визнала статус ПЦУ як автокофельної?
Я би не сказав, що вся Польська Православна Церква, всі її ієрархи є такими вже проросійськими. Так, вони не визнають помісної Православної церкви України, але таїнства, які там звершуються, вони є дійсними і дієвими. Тому, не звертаючи уваги на певні заяви тих чи інших ієрархів, я не вважаю неприємлимим відвідування на богослужіннях саме цих храмів і прийняття там таїнств. Якщо, звичайно, коли ти кажеш священнику на сповіді, наприклад, або відвідуючи храм, що ти належиш до Православної церкви України, він не скаже, щоб ви покинули цю парафію. Так, звичайно, це було б хамством з його сторони, але я сподіваюся, що все-таки толерантність переборе ті негаразди, які ми сьогодні маємо. Так, звичайно, відвідувати можна і греко-католицькі храми, також це не складає якоїсь особливої проблеми. Однак, якщо ми є православними християнами, ми все-таки маємо євхарістійне спілкування мати зі своєю громадою. Я сподіваюся, що Польська Православна церква, яку очолює Блаженніший Сава, найближчим часом все-таки визнає статус помісності Православної церкви України і ми увійдемо в євхарістійне спілкування. Тому що так складаються обставини, так вимагає час і так угодно Богу, який ради нас зійшов, був розіп'ятий і воскрес, щоб ми мали любов між собою, як він сказав. Любов і радість і мир, які нас повинні поєднувати.
Владико, Ви сказали з приводу визнання статусу Православної церкви України, як зараз відбувається перехід, скажімо так, храмів, вірян, громад релігійних до ПЦУ? Тому що 2,5 роки триває війна росії проти України. Чи цей процес активізувався зараз, чи навпаки?
Так, перша хвиля приєднання, я би не сказав переходу, приєднання все-таки, воз'єднання із помісною Православною церквою парафій і, відповідно, храмів з Московського патріархату відбулася в 2018 році. Друга хвиля після 2014 року. Ну і зараз сама активна хвиля, звичайно, після повномасштабної агресії російської федерації, військової цієї агресії, відбувається наразі з 2022 року. І більше півтори тисячі парафій уже сьогодні доєдналися до Помісної Православної церкви України. Тобто інтенсивність доєднання до Православної церкви України, вона дуже активна. Я думаю, що ви також це спостерігаєте. На Хмельниччині доєдналася парафія, регулярно доєднується парафії на Житомирщині, на Вінниччині. Тобто цей процес він достатньо активний, але, на жаль, є дуже багато застережень, які не дозволяють сьогодні в повноті священникам, парафіянам, які складають, власне кажучи, парафії, свідомо доєднатися до Помісної Православної Церкви.
А що Ви маєте на увазі?
Це упередженість. Упередженість в тому, що хтось не визнає, от так як наші польські колеги, свячень, котрі були звершені Філаретом, і за часів розколу, котрі, речі потрібно називати своїми іменами, до того часу, поки не була прийнята апеляція Вселенським Патріархом, і було визнано анафему на Патріарха Філарета і накладення на нього російською церквою заборони, як політичні, а відтак — недієві. Тобто, всі хератонії і таїнства, які були звершені за останні 30 років у так званому Київському Патріархаті в Автокефальній церкви, вони були визнані. Але чому якраз Польська церква і інші церкви, як Албанська, не визнають статусу? Оскільки вони не визнають тих свячень, які були звершені за часів так званого розколу. Тому ця упередженість, вона існує в священиків, є певна боязнь того, що вони будуть заборонені і позбавлені парафій священно-началлям, яке слідує, на жаль, наративам, котрі проповідуються Митрополитом Онуфрієм, Митрополитом Антонієм і іншими ієрархами про те, що то церква неблагодатна, неканонічна. І виросло ціле покоління священиків, які не можуть переступити і зрозуміти канонічний сенс єдності, яка була проголошена Патріархом Варфоломієм.
Мені здається, що ні в кого не має бути якихось сумнівів щодо приєднання до Православної Церкви України після, зокрема, тих заяв, які прозвучали нещодавно на так званому «російському народному соборі»...
«Всемірний руський народний собор», так він називається...
Наприкінці березня в росії він відбувся і учасники цього собору під керівництво московського патріарха Кіріла ухвалили такий наказ, в якому описали російське вторгнення в Україну, як священну війну, де Москва захищає світ, начеб-то, від осатанілого Заходу. І цей документ опублікований на офіційному сайті Московської патріархії, і там йдеться про те, що «вся територія сучасної України має війти в зону виключного впливу росії».
Ну що ж тут скажеш. Тут одне з двох. Або там повністю з'їхали з глузду на чолі з так званим патріархом Кирилом Гундяєвим, або це черговий етап такого осатанілого російського націоналізму і шовінізму. Скільки сам документ містить заперечення існування українського народу, як окремого унікального етносу, він заперечує права українського народу на власну суверенну державність. В документі говориться про те, що здійснення російською федерацією на території України воєнних злочинів і акцій геноциду, вони оспівуються, як священна війна. Це іде цілковите виправдання, намагання морально якось виправдати цю неонацистську ідеологію, яка притаманна була росії, російській владі, мабуть починаючи із самого заснування, коли Москва ще була, московське князівство було улусом Золотої Орди. Оце такий комплекс меншовартостності, який вони намагалися реалізувати у захопленні і приниженні інших, так було за Петра І, так було за Катерини, так було за всіх власників царів, за Миколи, за Леніна, за Сталіна, аж до нового Сталіна, до нового Гітлера, якого ми називаємо путлером, до самого путіна.
Мають бути якісь санкції, наприклад, світових церков щодо цих заяв?
Варто сказати, що заклики Православної церкви України до Вселенського Патріарха, вони вже звучали про те, що Пентархія повинна засудити патріарха Кирила, який виправдовує оці неонацистські посили російської федерації, цю війну, це кровопролиття, кровожерливе кровопролиття нашої України. Були заклики про осуд зі сторони Пентархії, як п'яти церков, які є старшими і перші автокефалії, котрі згадуються і затвердженні Вселенськими соборами. Визнання цього вчення руського міру, який є ідеологією, ідеологічним підґрунтям саме цієї війни, як єресі і засудження і незложення патріарха Кирила, як єресіарха і того, хто підбурює і виправдовує цю війну. Адже коли спочатку перед вторгненням ми чули із уст путіна, що ми йдемо спасати «нашу українську православну церкву, захищати», то на сьогоднішній день ми бачимо, скільки знищено українських храмів, Української Православної церкви московського патріархату, ми бачимо, скільки загинуло людей. Якщо спочатку Кирило казав, що він впливає на Україну і російські війська тут будуть зустрічати з квітами і короваями, то на сьогоднішній день він говорить про знищення українського народу, як такого, а не просто якось мати Україну в сфері впливу. Тут йде просто вже мова про геноцид і етнічне винищення України і українського народу в цілому. Не дивлячись православні вони, неправославні, католики, мусульмани, юдеї, треба знищити всіх. Це має бути засуджено, не лише як єресь, а як злочин проти людства, як це було з Холокостом. І от в цьому якраз контексті я не розумію поведінки наших співбратів із московського патріархату, інших, хто до сьогоднішнього дня ще якимось чином не засудив ці висловлювання Кирила, не засудив війну, яку веде росія проти України, і хто на сьогоднішній день ще належить до тої релігійної організації, яка афілійована із московським патріархатом.
Скажіть, що може змінити закон про заборону УПЦ МП в Україні? Тому що український парламент ухвалив законопроєкт про заборону Української Православної церкви московського патріархату в першому читанні. Багато дискусій щодо цього законопроєкту існує. Яке Ваше ставлення до цього законопроєкту, і що він може змінити? Чи він зможе фактично заборонити діяльність УПЦ МП в Україні?
В законопроєкті і в майбутньому законі, який мав би бути прийнятим ще в лютому місяці, я не знаю, чому відтягується його прийняття. Сам по собі закон має бути прийнятим, оскільки в ньому чітко окреслено, що російська Православна церква є частиною кремлівської ідеологічної машини. Ну і як ми бачимо із заяви того ж Кирила і того ж «Всемирного руського народного собору», це є виправдання геноциду українського народу. І приналежність до релігійної організації, котра виправдовує вбивство України і українських людей, ясне діло, ставить їх в один ряд із тими, хто ці документи приймав. Те, що, як я його називаю, Феофаніївський собор 27 травня 2022 року відбувся і проголосив про те, що вони не належать до московського патріархату, то тоді до якої патріархії або до якої помісної церкви вони на сьогоднішній день належать. Якщо вони не належать ні до якої помісної церкви, відповідно це розкол. Якщо вони належать до якоїсь помісної православної церкви, то до якої? Якщо це не московський патріархат? Про що говорить Кирило, що ми не знаємо, що вони там говорять, але нічого не помінялося. Тобто, хазяєва кажуть, що ви холопи наші. Це один такий аспект.
Цей законопроєкт, він допоможе реально змінити ситуацію? І, наприклад, що храми, віряни після заборони УПЦ МП почнуть масово приєднуватися до ПЦУ?
Вони не почнуть масово приєднуватися, почнеться те, про що говорив владика Євлогій, якщо пам'ятаєте. Він закликав йти в катакомби, робити такий собі розкол, який був свого часу після революції, за часів Сталіна. Тобто, деградуюча церковна політика. Я не думаю, що після прийняття закону почнеться якийсь масовий перехід, оскільки Українська Православна церква, її заборонити неможливо, оскільки вона не є юридичною особою. Юридичними особами являються єпархії, монастирі, парафії, які повинні будуть доказати, якщо хтось буде їм дорікати, що вони належать до Московського патріархату, що вони не є Московського патріархату. Тобто, це як мінімум до 10 тисяч судових тяжб, які очікують українські суди після прийняття цього закону. Оскільки кожна юридична особа має, якщо її будуть звинувачувати в приналежності, довести, що вона не належить до Московського патріархату. Як це буде відбуватися, я поки не знаю, але будемо жити, будемо бачити.
Світлана Мялик