Митрополит Олександр про Томос, коронавірус та онлайн-богослужіння на Українському радіо

У ефірі Українського радіо митрополит Переяславський і Вишневський Олександр розповів, як Првославна Церква України переживає карантин, як церква ставиться до абортів та що не так із критикою Томоса Філаретом.

Про церкву у часи пандемії

Хвороба, яка нас спіткала, корінним образом поміняла і наше життя, і наше світобачення, особливо в церковному житті, оскільки церковне життя достатньо специфічне і завжди комунікативне. Чомусь саме на нього звернули основну увагу під час пандемії, зосередившись на заборонах, в основному, щодо звершення церковних таїнств, обрядів, спілкування. Треба сказати, що це була необхідна міра і вона в якійсь мірі послугувала тому, що церковне життя більше впорядкувалося. В тому сенсі, що певні речі, які могли мати місце свого часу, переосмислилися і сприймаються на сьогоднішній день більш культурно. Це і використання засобів особистої гігієни, і поводження в храмі, соціальна дистанція, яка необхідна. У нас навіть виник такий гумор специфічний церковний. Кажуть, що коронавірус самий віруючий, мабуть, тому що він найбільше ходить до церкви.

Про перенесену коронавірусну хворобу

Ідентифікувати інфекціонування, яке в мене відбулося, вдалося достатньо швидко. Це клініка, яка знаходиться поблизу нашого собору. Я зайшов туди по інших взагалі питаннях стосовно здоров’я, але побачив табличку, що можна зробити аналіз на ковід та антитіла. Я здав аналізи, зробив рентген. Рентген показав, що легені чисті – це було відразу. А вже в понеділок зателефонували, сказали: у вас позитивний результат. І почалася вся бюрократична волокита.

Вітаміни, самоізоляція. Через декілька днів зробив КТ легенів, яке показало багато інфекційних пятен. Хотіли відразу ж робити госпіталізацію, але інші лікарі сказали, що вона не потрібна. Це був десь вже сьомий-восьмий день. Додали лише антибіотик. Потреби в госпіталізації не було, ніяких особливих симптомів, окрім втомлюваності та втрати нюху. Переносив вдома, як зазвичай – багато пити рідини, приписи лікарів виконувати, дихати свіжим повітрям.

Про те, як священики ставляться до пандемії коронавірусу

Я сказав би, що карою для нас являється не сама хвороба, а її наслідки, те, що проявила ця хвороба. Були і страшніші хвороби в історії людства. Ми не можемо казати, що це якась кара, тому що ніхто ще не може відповідати за Господа-Бога, окрім нього самого. Якби він нам відкрив в своєму откровенні, що та хвороба, яка нас спіткала, – це його кара за якісь наші конкретні або неконкретні гріхи. Цього ми поки що ні від кого не чули, і, я надіюся, не почуємо, окрім як від бувшого митрополита Філарета. Всяка хвороба повинна дати нам трошки отрезвитися розумово і зрозуміти, що всі ми люди. Ми всі являємося одним живим організмом, в якого головою є Христос, і він допомагає нам.

Про те, що змінилося в проведенні богослужінь під час карантину

Ми дотримуємося норм, навіть в дуже вишукано-посиленому порядку, тому що не хочемо, щоб хтось або приніс хворобу, або храм чи присутність у ньому стали джерелом хвороби. Є дуже чіткі і жорсткі правила перебування в нашому соборі. З перших днів карантину у нас стоїть дезінфектор при вході до храму, і в інших місцях. 

Всі ці міри являються обов’язковими. Священники регулярно після богослужінь повторюють про умови, за яких можна приходити до нашого храму, як звершується таїнство сповіді, як звершується таїнство причастя. Всі вони адаптовані до тих умов дистанційної відстані, яка повинна бути. Євхаристію ми звершуємо чином звичайним, як таїнство, а от саме причастя ми звершуємо індивідуально і безконтактно. Це розділ тіла Господнього, священник крапельками крові Господньої наповнює часточки, і потім вони подаються індивідуально віруючим, щоб не було фізичного контакту із предметами, якими подається саме причастя. 

В святості і в цільбоносності святого причастя ніхто абсолютно не сумнівається, але це ж не значить, що те, на чому лежить причастя, чи те, чим береться причастя, воно також являється цільбоносним. Треба розмежовувати деякі поняття, які хибно сприймаються. 

Про онлайн-богослужіння

Весь світ – це і є одна церква. Всі ми знаходимося під одним куполом – під небесами. І таїнство, яке звершується в храмі, звершується поза часом та простором. Бути співучасником богослужіння, звісно, отримати таїнство так, як воно має відбутися, можна лише у храмі, але учасником спільної молитви під час таїнства можна, звичайно, ставати і онлайн. У нас, мабуть, чи не найперший храм, де багато-багато років вже ведуться онлайн-трансляції. Коли почали розповідати, як вести ці трансляції, для нас, чесно кажучи, це був давно пройдений етап. Ми шукаємо нові форми катехізації, донесення до віруючих можливості стати учасниками богослужінь, не бути на самоті, допомагаємо переборювати цю хворобу за допомогою молитви, яку ми звершуємо. 

Про заборону абортів у Польщі

Аборти – це однозначно є вбивство. І ніхто з нас би не хотів бути результатом цього хірургічного втручання. Господь дав життя, і невідомо скільки ще геніїв залишилося не у цьому світі, а відійшло із утроби матері, не прийшовши до цього світу. Це все-таки втручання у божий промисел, я вважаю, і в його дію. Що стосується питання переривання вагітності у випадку страху смерті матері або патології плоду, то потрібно, щоб була дана морально-етична оцінка не тільки церкви, а й суспільства. Звісно, задля спокути гріхів треба терпіти те, що Господь посилає. Мабуть, і так. В моїй життєвій практиці є така історія, що одна жінка хотіла, щоби в неї був викидень, напилася ліків, викидень не трапився, народилася дитинка. Цій дитинці на сьогоднішній день вже 44 роки. Дивно, що вона жива, але кожного дня це нагадування її мамі про те, що вона хотіла зробити. І цей хрест ця мама несе все своє життя. Це з однієї сторони, страшно, а з іншої сторони, ця дівчинка, з якою ми з дитинства знайомі, дуже розумна, хороша і приємна, і мені зараз уявити, що її не було б, – ненормально, але ненормальним було і те, що хотіли її позбутися. Це дуже складна тема, і морально-етичний висновок повинні давати в спільному обговоренні як медики, так і духовні особи. Я не можу відповісти однозначно на це питання. 

Митрополит Олександр Драбинко про Томос, коронавірус та онлайн-богослужіння у Українського радіо

Про визнання ПЦУ іншими церквами

Нам відомо про те, що чотири із вісімнадцяти членів священного синоду заявили про своє негативне ставлення до рішення предстоятеля Кіпрської православної церкви Блаженнішого архієпископа Хризостома ІІ про проголошення імені предстоятеля нашої Православної церкви України Блаженнішого митрополита Епіфанія за богослужінням. Через це, фактично, визнання його в диптиху на п’ятнадцятому місці, як це і прописано Томосом Константинопольського патріарха в сім’ї помісних православних церков світу. Ми повинні знати, що в кожній з церков є певні люди, як і в кожній сім’ї є хтось, хто виявляє своє невдоволення діями батька, особливо, якщо сім’я багатодітна. Так само, мабуть, і тут. Особливо, коли на рішення певних осіб впливають якісь політичні чи економічні чинники, тоді це питання ще більше загострюється. Блаженніший Хризостом, якому ми дуже вдячні за його мужнє рішення, прокоментував свою дію, свій вчинок, і сказав, що це принесе користь взагалі для церкви, що він діє з благословення патріарха Варфоломея, що він виступав посередником між Константинопольським і Московським патріархатом, як тільки хвороба стала на перешкоді того, щоб довести цю справу до кінця. Він прийшов до висновку, що вже прийшов час. Ще весною він казав, що міг би визнати Українську церкву і вчора, і сьогодні, і завтра, але хоче досягти певного консенсусу, хоче поговорити із предстоятелями із інших помісних православних церков. Він мандрував по православних церквах, вів переговори. Однак, не досягнувши консенсусу із Російською церквою, він зробив те, що йому веліла совість і канонічне право. 

Про критику Томоса Філаретом та порушення чистоти православ’я

Я хотів би зараз з ним сісти разом в студії, щоб він це не просто розказав комусь, від однієї особи, а щоб він розказав це богословам і каноністам, що він має на увазі. І цю публічну дискусію, я хотів би, щоб подивилися всі ті, хто ставить подібні запитання, і ті, хто науськує почесного патріарха і бувшого київського митрополита говорити, вибачте, такі дурниці. Є канонічне право, є Томос, є документ. Яка не така автокефалія? Який не такий Томос? До того часу, поки він вважав, що він буде патріархом і буде далі керувати церквою, він підписував документи, і Томос був такий? Він такий Томосо-тур проводив в Україні? Він був в багатьох місцях і рекламував цей самий Томос. Чи у нього з’явилися якісь додаткові зауваження уже пізніше? Чи йому ці зауваження хтось підказав? Я давав достатньо багато коментарів на цю тему, і мені прикро чути це із уст людини, котра виховала цілі покоління тих людей, котрі сьогодні з радістю обіймають одне одного, радіють тому, що ми маємо саму справжню автокефальну помісну православну церкву, яка має своє місце в диптиху. 

Томос є. Православна церква України має статися. Який це не такий Томос? В нього колір паперу не такий? Щось прописано не те? Ми маємо повні права. Як в 16 років ми отримуємо паспорт, а потім по життю ми вже отримуємо додаткову освіту, додаткову платню, одружуємося, не одружуємося, робимо кар’єру. Ми маємо базу, маємо Томос, маємо своє місце в сім’ї православних помісних церков і далі ми можемо уже розвивати те, що ми хочемо і як ми захочемо.

Про те, яка наступна церква може визнати ПЦУ

Я вважаю, що це може бути одна із трьох – Румунська, Грузинська або Єрусалимська.

Джерело


Друк